15 серпня 1925 року в ужгородському клубі «Гніздо» патріоти-ентузіасти обрали комісію у складі трьох чоловік — Августина Лавришина, Сергія Єфремова та Теодора Ортутая, які проголосили створення нового спортивного клубу «Русь» (Ужгород).

На зборах обрано перший склад функціонерів клубу: головою став — Ілля Гаджега, заступником голови — Едмунд Бачинський, секретарем та керівником футбольної секції — Августин Лавришин. Кольорами клубу обрали зелено-червоні, а емблемою — офіційний герб краю: ліворуч синьо-жовті смуги, а праворуч червоний медвідь. Перший офіційни поєдинок СК «Русь» зіграла 4 червня 1926 року.

Перший герб клубу, який повторював тодішній герб Підкарпатської Русі

Суперником СК «Русі» став другий ужгородський клуб ЧсСК. Перший млинець для «Русі» вийшов гливким, результат матчу — 0:2 на користь ЧсСК.

Перші тренування проводилися на футбольному полі УАК, а з 1927 по 1930 рік на стадіоні чехословацького спортклубу (ЧсСК). Уже з літа 1930 року футбольна команда «Русь» грала на своєму власному полі, побудованому частково на кошти, подаровані заможними членами та прихильниками клубу та банкові позики (векселі). Футболістами СК «Русь» були аматори. Учні вчительської семінарії, гімназії, вчителі та службовці гордилися тим, що могли одягнути на себе блакитну футболку з тодішнім гербом Підкарпатської Русі. Футболісти основного складу і дублери, незалежно від своїх професій два рази на тиждень (по вівторках і четвергах) приходили на тренування, а в суботу та неділю — грали у товаристських чи календарних матчах.

У другій половині 1926 року «Русь» провела ще кілька товариських матчів. У 1927–1928 роках СК «Русь» зіграла з перемінним успіхом у декількох десятках матчів, у тому числі й двох міжнародних, які відбулися 31 травня та 1 червня 1927 року у Львові. Суперником закарпатців була місцева команда СК «Україна». Результат обох матчів — 3:3.

СК «Русь» бере участь і у календарних іграх чемпіонату краю серед слов'янських команд, де двічі поспіль займає друге місце після ЧсСК (Ужгород). У 1929 році «Русі» вперше вдалося стати чемпіоном не лише краю, а й Східної Словаччини, обігравши чемпіона ЧсСК (Кошице) з рахунком 2:1. У цьому ж році ужгородська команда попала у фінал першості Словаччини, проте внаслідок суб'єктивного суддівства поступилася чемпіону ЧСР-ШК (Жиліна), з рахунком 2:3. У 1930–1932 роках «Русь» знову бере участь у фінальних іграх чемпіонату Словаччини.

СК «Русь» (Ужгород) за часи виступів у чемпіонатах Чехословаччини

Переломним для команди можна назвати 1933 рік, коли вона вчетверте поспіль виграла чемпіонат Підкарпатської Русі та Східної Словаччини, взяла участь у фіналі загальнословацького чемпіонату, де зустрічалися ЧсСК (Братислава), ШК (Жиліна) та «Русь» (Ужгород). Після проведення календарних зустрічей із ЧсСК 3:2 та 0:0, із ШК 1:3 та 4:0, СК «Русь» набрала 5 очок при співвідношенні забитих і пропущених м'ячів (8:5), і вперше за час свого існування стала чемпіоном Словаччини серед слов'янських футбольних команд.

У 1934 року було реорганізовано усю систему національного чемпіонату. Із кращих футбольних команд створювалися так звані з"дивізії", яких було п'ять: середньочеська, дивізія чеської провінції, моравсько-сілезька, словацько-підкарпатська та дивізія німецького союзу. Тобто, система розіграшу футболу у ЧСР проводилася за національним принципом. Словацька дивізія була розділена на дві групи — Західну (команди західної і середньої Словаччини) та Східну (команди східної Словаччини і Закарпаття). На підставі попередніх спортивних результатів у Східну Словацько-Підкарпатську дивізію було включено дві найсильніші слов'янські команди («Русь» та ЧсСК (Ужгород)) і дві угорські футбольні дружини, які у своєму національному розіграші зайняли перші два місця (МШЕ (Мукачево) та БФТК (Берегово).

У першому розіграші східнословацької-підкарпатської дивізії «Русь» виступила досить вдало: провела 12 матчів, набрала 18 очок і посіла перше місце. У фінальній першості Словаччини у першому колі вона переграла за сумою двох матчів ФТЦ (Філяково) 2:0 та 1:2. Далі суперниками «Русі» були футболісти ЧсСК (Братислава). Попри те, що після першого матчу ужгородці вигравали 3:1, та це не допомогло їм переграти братиславський футбольний клуб. У другому матчі братиславці з аналогічним рахунком переграли «Русь», а в вирішальній грі на нейтральному полі ужгородці поступилися словакам 0:2 і втратили звання чемпіона Словаччини.

Але справжній успіх прийшов для «Русі» у 1936 році. Через 11 років свого існування «Русь» домоглася свого найбільшого успіху. Вдруге ужгородці стають переможцями східнословацько-підкарпатської дивізії 1935-36 років. «Русь» виборола перше місце у своїй групі, і отримала право брати участь у майбутніх фінальних іграх Словаччини. За звання чемпіона Словаччини 1936 року ужгородці боролися з переможцем західнословацької дивізії — командою ФТЦ (Філяково). Перший матч закінчився з рахунком — 1:1, а у матчі-відповіді ужгородці здобули перемогу 2:1 та вдруге завоювали звання чемпіона Словаччини і право боротися за вихід до національної ліги.

У боротьбі за путівку до вищого дивізіону компанію ужгородцям склали переможці Чеської, Моравсько-Силезької та Німецької дивізій: «Вікторія-Жижков» (Прага), СК «Градець-Кралове», «Батя» (Злін) та «Шумперк» (Меріш-Шемберг).

Закарпатці достойно виступили у групі і набравши 8 очок, підійшли до останнього поєдинку, який мав проходити у рідних стінах проти фаворита групи, найбагатшої команди серед п'ятірки учасників — СК «Батя», яка належала взуттєвому королю Чехословаччини Яну Баті. Закарпатці впенено переграли команду зі Зліна і пробилися у загальнонаціональну лігу ЧСР. Саме в 1936 році футболісти «Русі» стали відомі всій футбольній Чехословаччині як «літаюча команда вчителів». Команда, мабуть, вперше у світі стала регулярно літати на офіційні матчі. Вже у кінці 1936 — початку 1937 року В.Федаком було зорганізовано підлітковий футбол у клубі, що з часом нараховував 120 чоловік. Було створено чотири дитячі та юнацькі групи, у яких 2 рази на тиждень проводилися тренувальні заняття, влаштовувалися товаристські, а згодом й календарні матчі з іншими дитячими та юнацькими командами міста. Саме з них розпочали свою футбольну кар'єру Д.Товт, М.Мигалина, В.Гажо, В.Юхвід, М.Кречко, І. та Й.Богдани, І.Томаш, В.Вишньовський, В.Гаваш та інші.

Після вильоту з національної ліги «Русь» знову займає своє місце у східнословацько-підкарпатській дивізії. Згодом «Русь» стає володарем Верховинського кубка (згідно з вказівкою східноугорського футбольного відділення у Дебрецені). Унаслідок цього «Русь» була допущена до розіграшу другої групи першості Угорщини.

За 20-річну свою історію (1925–1945)"Русь" зіграла понад 36 міжнародних ігор, з яких 21 — з угорськими , 7 — румунськими, 5 — польськими і 3 — чехословацькими клубами. За період з 31 травня 1927 по 29 червня 1945 року вони виграли 11, у нічию зіграли — 6, а програли — 19 матчів. Співвідношення забитих та пропущених м'ячів — 84:92. 26 разів приймали закордонні команди на своєму полі і 10 разів побували в гостях: 4 рази в Румунії, по 2 рази у Польщі, Чехословаччини та Угорщині.

Саме гравці «Русі», який в кінці 1945 року практично припинив існувати як спортивний клуб, стали ядром новоствореного клубу «Спартак» (Ужгород) у 1946 році, який прославив уже радянське Закарпаття на теренах Української РСР.

Успіхи кінця 1940-х—початку 1950-х років

Спартак (Ужгород) — чемпіон УРСР 1946

У січні 1946 року була створена команда «Спартак» (Ужгород). Цього ж року команда включилася у розіграш першості республіки з футболу, де брали участь 36 команд, розділених на чотири зони — центральну, південну, східну та західну. Послідовно перегравши двічі всі команди західної зони (лише одна нічия з львів'янами — 2:2), ужгородці вийшли у фінал. У фінальному турнірі, котрий відбувся у Києві у кінці липня, «Спартак» вперше завоював звання чемпіона республіки. У післявоєнні роки Закарпаття було одним із провідних футбольних регіонів України.

У серпні—вересні 1946 р. відбувся турнір за право участі в першості СРСР серед команд майстрів. Ужгородці здобувають право виступати у другій всесоюзній лізі майстрів, беруть участь у розіграші Кубка СРСР, де виграли у «Динамо» (Ленінград) та зазнали поразки від московських одноклубників. До речі, це була єдина поразка «Спартака» в іграх сезону 1946 року). 1946 рік — перша зустріч ужгородців з флагманом українського футболу київським «Динамо», яка завершилась несподіваною перемогою спартаківців з рахунком 1:0.

У сезонах 1947–1949 років «Спартак» гідно виступав у першості СРСР. У ці роки тут дебютували різні відомі футболісти. До успіхів «Спартака» долучився ще й мукачівський «Більшовик», який став чемпіони республіки 1947 року, учасником першості СРСР у другій групі команди майстрів у 1948–1949 рр. Саме це покоління гравців й поклало початок так званій «закарпатській футбольній школі».

Після реорганізації чемпіонату СРСР (від Української РСР у другій групі могла виступати тільки одна команда) і «Спартак», і «Більшовик» знову взяли участь в першості Української РСР. Спартаківці виграли зональний турнір 1950 року й у фінальних іграх, котрі проходили у Києві, знову стали чемпіонами УРСР.

Також 1950 року ужгородці завоювали Кубок УРСР, перемігши «Більшовик» (Мукачево) — 2:0, «Локомотив» (Харків) — 5:0, «Динамо» (Чернівці) — 2:0, «Динамо» (Миколаїв) — 2:1, «Металург» (Запоріжжя) — 4:2 (у фіналі). Команда завоювала право виступати серед колективів майстрів, обігравши у перехідних іграх «Харчовик» (Одеса), команду з класу «Б».

«Спартак» (Ужгород) — чемпіон та володар кубку УРСР 1950

Золотий дубль «Спартак» завоював у такому складі: А.Товт, Н.Панн (голкіпери), Й.Біловарі, Й.Егерварі, капітан В.Рвачко (захисники), Л.Надь, Д.Калинич, В.Гажо (півзихисники), С.Сабо, А.Ціцей, К.Олаг, Ю.Грубач, Ф.Касоні, М.Гайлик, Е.Кеслер (нападники). Тренером команди був В.Радик.

У розіграші першості СРСР 1951 року по класу «Б» брало участь 18 команд. Однак його спартаківці почали невдало: програли перші чотири матчі підряд. Грали слабо, багато помилок було допущено в тактиці та техніці гри. У результаті ужгородці зайняли 9-е місце. Після цього зіграли перехідний матч з командою ОДО (Київ). За сумою двох ігор (0:0 і 2:3) «Спартак» програв і вибув із цієї першості.

У 1952 році все доводилось розпочинати спочатку. У команді залишилось тільки кілька гравців зі старого складу — Й.Егерварі, Д.Калинич, Е.Кеслер, В.Рвачко і К.Олаг; перейшли у команду майстрів класу «А» — «Динамо» (Мінськ) — І.Мозер, Ф.Ванзел і Ю.Лавер. До команди повернувся Д.Товт з київського «Динамо» та ще склад ужгородців поповнили молодими гравцями з клубних команд. Тренером команди став В.Радик. Свою майстерність спартаківці покращували за кожним матчем. І зайняли в кінцевому результаті друге місце та вибороли право брати участь у фінальних іграх, що проходили в Києві. Там вони зайняли 4-е місце серед восьми учасників.

1953 рік приніс команді ще більші успіхи. Спартаківці вийшли переможцями у своїй зоні і з великим підйомом провели фінальні ігри, які від тепер проводились в Ужгороді (стали чемпіоном і володарем Кубка області). У перший же день змагань ужгородці розгромили харківське «Торпедо» — 6:1, з рахунком 2:0 перемогли «Динамо» (Проскурів), 6:1 — херсонських одноклубників і 4:0 — команду «Металург» (Жданів). Чемпіонами УРСР 1953 року стали: Д.Товт, Ю.Гегедши, С.Баран, Ю.Лавер, Ф.Ванзел, Й.Егерварі, Т.Лийко, Л.Віханський, А.Сабо, А.Фенцик, Б.Калинів, З.Дьєрфі, Д.Калинич, Й.Бондар, В.Соломонка, В.Рвачко, Й.Тулейбич, В.Гажо, К.Олаг. Тренери — Б.Вейг і В.Радик. Двоє футболістів, К. Олаг та Д. Калинин, стали вже триразовим чемпіонами Української РСР і попри пропозиції з інших команд залишилися відданими ужгородському клубу.

У 1954 році постановою Головного управління у справах фізкультури і спорту «Спартак» (Ужгород) був включений у клас «Б» як чемпіон України. З цього моменту ужгородці незмінно виступали серед команд майстрів.

1961–1991

У 1961 р. команду краю було перейменовано на «Верховину», але таких успіхів, як у післявоєнний періо) клуб не досягав, хоча у 1964 році команда посіла 3-є місце з 16 колективів, а 1970 р. — 3-є з 13-ти.

Після реорганізації системи розіграшу першостей СРСР у 1971 році змінила назву й закарпатська команда. Тепер вона стала називатись «Говерла» і почала виступати у другій лізі української зони. Перший рік в ній ужгородці провели невдало (20 місце серед 26-ти команд), а от в 1972 році «Говерла» вже була другою серед 24-х команд. Срібними призерами першості СРСР серед українських команд другої ліги тоді стали: Василь Мелеш, Іван Ковач, Василь Медвідь, Микола Русин, Степан Гаджа, Віктор Грушко, Володимир Пінковський, Юрій Чирков, Микола Типчак, Степан Войтко, Степан Варга, Іван Качур, Йосиф Бордаш, Томаш Пфайфер, Олександр Поллак, Микола Іванчо, Микола Тимчак, Іван Вернер, Микола Митровський, Віктор Дубіно, Микола Шевченко, Микола Русин. Головний тренер Дезидерій Товт, тренер Іван Пажо, начальник команди Олександр Малець, адміністратор Іван Мущинка.

Це було останнє найвище досягнення команди у чемпіонатах СРСР. Уже у наступному році команда добилася лише четвертого місця у другій лізі, у 1974 р. — п'яте, 1977 р. — шосте. У 1982 році команду було знову перейменовано на цей раз у «Закарпаття», але сама гра від цього не покращилося. У 1984 і 1985 роках найвищим досягненням «Закарпаття» було відповідно четверте і п'яте місця у другій лізі 6 зони. Покращити результат ужгородського «Спартака» футболісти так і не змогли.

Матеріал із Wikipedia http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BB%D0%B0_%28%D1%84%D1%83%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%BB%D1%83%D0%B1%29